Майстер-клас
Подарунок
Персональна виставка живопису художника Давида Багалішвілі
10 April 2023
Філософія образотворення Давида Багалішвілі
Автор виставки Давид Багалішвілі — етнічний грузин, талант якого розкривався на грунті львівської академічної школи живопису, що вносить елемент декоративності в його твори. Але разом з цим зберігаються чисто ментальні властивості автора до філосовських спостережень життя і розмірковувань про його змісти, характерні його народові. Вміння зауважувати деталі і розставляти правильні світлові акценти, щоб підкреслити характерні риси і приховати не такі важливі, добре помітні в серії портретів реальних людей і можливо вигаданих персонажів. В цих портретах автор добивається як фотографічної подібності так і виводить на передні плани саме домінуючі риси характеру через погляд, нахил голови, посмішку зображуваної ним людини і навіть тварини. Увагу багатьох привернуть автопортрет автора, портрет львівського художника Ігора Біликівського, а також портрет філософа у тваринячому світі — гірського овна з далеких схилів гір батьківщини художника. Урбаністичні та сільські пейзажі носять нотки міфічності і гри світла й тіні, які підштовхують глядача до висновків про те, що це погляд на звичні окові будівлі наче з іших паралельних реальностей нашого буття, де панують медитативні стани самозаглиблення через кожний предмет зокрема, так і загальні враження про пануючі настрої зображуваних речей та місць в цілому.
Людські силуети на тлі сонячного міста створюють ілюзію накладання кадрів різних епох на якесь конкретне реальне місце у реальному місті одномоментно. Такий ефект і справді можна спостерігати у сонячному місті, якщо дивитися на натовп людей в конражурі сонячних променів. Але мало хто піддає фіксації свої відчуття слоїстої часової реальності у звичному житті, а художник може собі це дозволити, оскільки це його робота й талант зауважувати і робити образотворчий аналіз за допомогою доступних йому живописних технік та інструментів. Те саме автор пропонує вже не тільки з підглянутими ним сюжетами реального життя, але й живописними роздумами над алегоричними сюжетами і образами художніх творів письменників, власних уявлень та фантазій про устрій фізичних та духовних планів життя.
Полотно з кульбабами занурює нас напівфантастичний світ, де зараз зʼявляться лісові духи та ельфи, щоб у формі казок нагадати нам про швидкоплинність життя, яке не варто витрачати на другорядне, а зосередитися на вдосконаленнях лише найкращих з людських якостей, як то завжди буває у казках та притчах. Світло у вікнах зимових будинків переконливо нагадує про необхідність того, щоб десь світилося твоє власне вікно, за яким тебе люблять і чекають, про важливість сімʼї, роду, збереження родинного вогнища, родових традицій і надбань.
Робота «Машина часу», де у небі зображено циферблат на тлі різних архітектурних епох нашого старовинного міста Лева алегорично нагадує, що для подорожей у часі не обовʼязково здійснювати телепортацію, можна почати з вивчення історії та тих предметів, будівель, звичок і традицій, які нам залишили у спадок попередні покоління мешканців нашого ж міста. Багато хто з львівʼян мешкає в старих історичних будівлях, але мало хто ставив перед собою завдання дізнатися, хто тут жив до них, яка їх історія, яка історія самої будівлі. Коли людина вчиться телепортуватися подумки у часі, в неї зникає бажання нищити варварськи усі сліди і згадки про своїх попередників на тлі вічності. Мені здається раніше люди більше замислювалися над тим, як виглядатимуть в очах потомків, тому і намагалися залишити міцний культурний пласт, який витримує не лише десятиріччя, а століття і тисясоліття. Від нашого покоління на сотні років залишиться хіба купи нерозкладеного пластику, бо наші сучасні дороги чи будівлі будуються, як соломʼяні хатинки Ніф-Ніфа і зносяться за велінням кожного нового очільника міста, а разом з ними і те, що ми отримали у спадок, і нажаль ми не лише не здатні відтворити щось подібне, але й зберегти. Обличчя сучасного Львова все більше стає схожим на обличчя стандартних силіконових красунь з-під скальпелю одного і того ж пластичного хірурга, з нього зникають індивідуальні вигини брів та родимки з швидкістю вітру, натомість зʼявляються розтиражовані наче мас-маркет еталони красоти — силіконові губи, гострі скроні і однакові форми носів. Люди з наполегливістю самогубць намагаються перекласти свої обовʼязки і право думати, аналізувати, розраховувати, творити і будувати на штучний інтелект, забуваючи, що штучний інтелект у всіх сценаріях фантастичних блокбастерів-катастроф дуже швидко прозбавляє людей права думати і розпоряджатися своїм життям, роблячи їх рабами у світі машин. Сьогодні художники-пророки передбачають такі розвитки в своїх майстернях і на своїх полотнах, намагаючись попередити своїх сучасників про можливі небезпеки і старі граблі, але чи хтось чує їх попередження?
Тому, хто ще не бачив виставки Давида Багалішвілі, ще маєте на це кілька днів, щоб зупинитися, подумати, розповісти своїм рідним. Чим більше людей усвідомлюватимуть ці небезпеки, про які митці кричать своїми творам, тим більше в нас шансів уникнути найгірших сценаріїв.
Виставка відкрита! Запрошуємо завтра і наступні дні з 12.00 до 19.00, Галерея мадам Пальмгрен, Львів, вул. Федорова 8.